| Chapter 14 |
1 | ¶ Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:
|
2 | вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...
|
3 | І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!
|
4 | Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!
|
5 | Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,
|
6 | відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...
|
7 | ¶ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;
|
8 | якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,
|
9 | то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!
|
10 | А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...
|
11 | Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,
|
12 | так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...
|
13 | О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!
|
14 | Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!
|
15 | Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
|
16 | ¶ бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,
|
17 | провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...
|
18 | Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,
|
19 | каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...
|
20 | Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...
|
21 | Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...
|
22 | Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..
|